М’ЯЧ, МАЛИЙ І СЕРПАНОК

Тарас не погоджується з формулюванням «загинув у мотоциклетній аварії». По-перше, ніякої аварії він не пам’ятає. По-друге, удару не було. По-третє, вісімдесят кілометрів на годину для Ducati Monster 696 ABS — це не швидкість, а трохи енергійніше стояння на місці.

Того дня він їхав Києвом повільно, обережно й цілком відповідально. Можливо, трохи швидше за вісімдесят, але точну цифру не пам’ятає. Спідометр, на його думку, взагалі був схильний драматизувати й створювати зайву напругу.

Дорога попереду була вільною. Спочатку на неї викотився м’яч. Тарас побачив його відразу, скинув газ і переніс пальці на гальмо, тому хлопчик, який вибіг слідом, не з’явився зненацька. Тарас уже розумів, що за м’ячем хтось побіжить.

Саме це він повторює особливо наполегливо: спочатку був м’яч, потім малий, а вже за малим — зеленуватий серпанок.

Він стелився низько над асфальтом і рухався просто за хлопчиком. Не дим, не пил і не вихлоп старої маршрутки. Серпанок не розсіювався, не відставав і явно мав власні плани.

Тарас не встиг їх уточнити.

Він рвонув кермо вправо. Ducati різко ліг у маневр, переднє колесо пішло з прямої, а туман, який секунду тому був за хлопчиком, опинився просто перед ними.

Тарас чекав удару — у бордюр, стіну, припарковану машину, хоч у щось нормальне й передбачене правилами дорожнього руху. Але удару не було. Рев двигуна став глухим і далеким, ліхтарі розтягнулися в зелені смуги, асфальт зник з-під коліс, а дорога провалилася кудись убік, хоча дорога, наскільки він пам’ятав із занять з архітектури, не повинна була так робити.

До тями Тарас прийшов у незнайомому місці. Навколо стояв серпанок, дорога губилася між будинками, які наче належали різним містам і різним десятиліттям. Світло не мало очевидного джерела, телефон не ловив мережу, а навігатор узагалі відмовився визнавати існування місцевості.

Першим Тарас побачив Ducati. Мотоцикл лежав неподалік — трохи подряпаний, але цілий. Потертий бік, пошкоджене дзеркало, дещо зігнуте кріплення. Нічого такого, що не можна було виправити.

Це його заспокоїло. Головне майно пережило подію краще за власника, отже ситуація ще не була безнадійною.

ЮРИДИЧНО СУМНІВНА СМЕРТЬ

Пізніше Тарасові пояснили, що він опинився в Міжсвітті. Ще пізніше — що потрапляють сюди переважно після смерті.

Саме на цьому місці в офіційній версії подій виникла проблема.

Тарас не пам’ятав удару, не бачив власного тіла й не чув сирен швидкої допомоги. Ніхто не показав йому довідку, протокол, фотографії з місця аварії або хоча б пристойно оформлений акт приймання до Міжсвіття.

Отже, називати його мерцем було передчасно й юридично сумнівно.

Власну версію він сформулював майже одразу: Міжсвіття приходило по хлопчика. Зеленуватий серпанок рухався саме за ним, і Тарас бачив це чітко. В останню мить він змінив траєкторію, перетнув шлях туману й разом із мотоциклом потрапив туди, куди його ніхто не запрошував.

Звичайна помилка маршруту. Збій у потойбічній логістиці. Відсутність нормальної дорожньої розмітки між світами. Будь-яке з цих пояснень Тарас вважає переконливішим за смерть.

Інші мешканці намагалися пояснити йому, що Міжсвіття рідко помиляється адресою. Тарас відповідав, що будь-яка система без номерів будинків, дорожніх знаків і служби підтримки рано чи пізно забере не того.

На запитання, чому разом із ним перейшов Ducati, він теж мав відповідь:

Туман був великий.

Monster став єдиною річчю зі Світу Живих, яка потрапила до Міжсвіття разом із власником. Сам факт його появи тут Тарас вважає головним доказом того, що повноцінної смерті не сталося.

Бо якби він справді загинув, мотоцикл навряд чи доставили б у комплекті.

Хоча сервіс, змушений визнати Тарас, виявився непоганий.

СТАРА ІТАЛІЙСЬКА ЕЛЕКТРИКА

У Міжсвітті Ducati поводиться майже нормально. Заводиться, їде, потребує пального й періодично вередує так, ніби смерть власника не входила до рекомендованого графіка технічного обслуговування.

Щоправда, іноді двигун запускається ще до того, як Тарас поверне ключ. Часом фара сама спалахує в густому серпанку, а після деяких поїздок за заднім колесом ще кілька секунд тягнеться тонкий зеленуватий слід.

Тарас не бачить у цьому нічого надприродного.

Стара італійська електрика.

Усі інші дива він також пояснює технічно. Навігатор не працює через відсутність супутників. Дороги змінюють напрямок через погане планування. А той факт, що один поворот може двічі привести в різні місця, свідчить лише про кричущу некомпетентність місцевих архітекторів.

Як майбутнього фахівця, його це ображає майже особисто.

Ducati стоїть біля клубу «Ашопоробиш?». Матово-чорний, низький, трохи подряпаний і досі готовий зірватися з місця. Як і його власник.

Тарас виїжджає на ньому не так часто, як хотів би. Не через страх. Просто в Міжсвітті немає правил дорожнього руху, а без правил стало значно складніше доводити, що він нічого не порушував.

Для інших Monster — доказ того, що Тарас перейшов межу разом із частиною свого минулого. Для самого Тараса — доказ того, що він нікуди остаточно не переходив.

Він не називає себе мерцем. Він називає себе водієм, якого навігатор завів трохи далі, ніж планувалося.

І досі наполягає:

80 — це повільно.