ГУРТ «ГУДІВНІНГ» — МЕРЦІ, ЯКІ ПРОДОВЖИЛИ ГРАТИ

Гудівнінг — український гурт із Міжсвіття. Шестеро музикантів, які за життя не були знайомі, не грали разом і, найімовірніше, ніколи навіть не мали б нагоди зустрітися. Їх об’єднала вже смерть — точніше, дивне місце між життям і тим, що мало б бути після нього.

Віктор, Роман, Денис, Софія, Олег і Тарас опинилися у Міжсвітті в різний час і за різних обставин. Кожен приніс із собою власний характер, минуле, музику та кілька історій, про які краще не запитувати надто прямо.

ШЕСТЕРО, ЯКІ НЕ МАЛИ ЗУСТРІТИСЯ

Після смерті вони постали у Міжсвітті в скелетних формах. Від колишнього життя залишилися голоси, звички, музичні навички та очі, що світилися кожному своїм кольором.

Саме такими вони вперше зібралися у клубі «Ашопоробиш?». Не за оголошенням, не після прослуховування і навіть не з наміром створити гурт. Просто одного вечора хтось торкнувся клавіш, хтось узяв гітару, хтось перевірив мікрофон, а хтось почав сперечатися щодо ритму. Коли суперечка закінчилася, виявилося, що вони вже зіграли кілька пісень.

Так почався Гудівнінг.

За життя такого гурту не могло існувати. У них були різні міста, різний досвід, різні характери й зовсім різні уявлення про те, як повинна звучати музика. Але у Міжсвітті ніхто особливо не цікавиться тим, що могло або не могло статися. Тут є сцена, налаштовані інструменти та достатньо часу, щоб нарешті зіграти все, на що колись його не вистачило.

КЛУБ, ЯКИЙ ЗМІНЮЄТЬСЯ НАВКОЛО НИХ

Клуб «Ашопоробиш?» стоїть у Міжсвітті, хоча слово «стоїть» тут не зовсім точне. Усередині він значно більший, ніж здається зовні, коридори можуть вести не туди, куди вели вчора, а час іноді забуває, у якому напрямку йому належить рухатися.

Тут шестеро музикантів репетирують, сперечаються, згадують минуле, вигадують нові пісні й час від часу все-таки виходять на сцену. Ніхто не знає, коли саме клуб вирішить змінитися знову.

Це відбувається без порталу, дверей чи попередження. Серпанок відступає, світло стає іншим, за вікнами з’являється місто, а звуки Міжсвіття змінюються шумом Світу Живих. Музиканти нікуди не переходять — просто сам клуб стає іншим навколо них.

Коли це сталося вперше, шестеро мерців знову отримали людські тіла. Не колишнє життя, не другий шанс і не повернення назад — лише нову форму існування. Після повернення клубу до Міжсвіття ці тіла вже не зникли.

Від початкових скелетних форм залишилися тільки очі. Вони й далі світяться власними кольорами, нагадуючи, що перед тобою не зовсім живі люди, навіть якщо самі вони давно перестали бачити в цьому проблему.

МУЗИКА З ІНШОГО БОКУ

Гудівнінг грає музику, у якій психоделічний інді-рок поєднується з вінтажним аналоговим звуком, мелодійними гітарами, живим ритмом і наполегливим Hammond-органом. У їхніх піснях є нічні розмови, незакінчені справи, дивна поведінка часу, чорний гумор і життя, яке чомусь не завершилося разом зі смертю.

Вони не намагаються пояснити, що чекає людину після останнього подиху. У Міжсвітті й без того ніхто нічого не розуміє до кінця. Замість відповідей вони розповідають про те, що бачать навколо, згадують те, що хотіли б забути, вигадують нові історії та сперечаються, чи потрібне пісні ще одне гітарне соло.

Зазвичай потрібне.

Для них музика давно перестала бути мрією про успіх, славу чи велику сцену. Вона стала способом продовжувати існувати, коли саме існування вже не мало б продовжуватися.

Бо смерть — це, звісно, серйозна подія.

Але концерт через неї скасовувати ніхто не збирався.