ГОЛОС У СЕРПАНКУ

У Міжсвітті голос Софії поводиться не зовсім як звичайний звук. Іноді він проходить крізь серпанок далі, ніж мав би, виникає там, де самої Софії немає, і веде тих, хто після смерті ще не зрозумів, куди потрапив.

Новоприбулі розповідають схожі історії. Спочатку навколо немає нічого, крім туману, темних дерев і чужих доріг. Потім десь попереду з’являється протяжна жіноча нота. Вона не кличе на ім’я й не наказує йти за нею, але що ближче людина підходить до звуку, то рідшим стає серпанок. Згодом у темряві проступають вогні міста або клубу «Ашопоробиш?».

Сама Софія не завжди знає, коли це відбувається. У той час вона може співати на сцені, розмовляти з музикантами або спати. Проте всі, хто чув голос у серпанку, описують той самий тембр і ту саму довгу ноту, яку колись зафіксував мікрофон у мить її падіння зі скелі.

Через це в Міжсвітті з’явилася версія, що під час загибелі Софії серпанок не просто перехопив її у Смерті. Він почув її голос, зберіг його й відтоді використовує як орієнтир для тих, хто заблукав між останнім подихом і новою дорогою.

Невідомо, чи справді це співає Софія, чи саме Міжсвіття навчилося наслідувати її. Можливо, її голос став частиною самого простору — такою ж природною, як дороги, що змінюють напрямок, або вечір, який триває стільки, скільки потрібно.

Тому ім’я Sirena в Міжсвітті має інший зміст. Її голос не заманює в небезпеку й не обіцяє повернення до життя.

Він лише звучить у серпанку, доки заблукалий не знайде шлях.